У перші місяці війни у Дружківці не було продуктів і ліків. Я постійно сиділа вдома під час обстрілів. Щоразу думала, як би вижити. У місті були прильоти снарядів. Багато будівель знищили ракети.  Дуже страшно, коли летить, а ти не знаєш, куди. Сподіваюсь, що скоро у місті буде тихіше. Мені дуже приємно, що наші люди стали добрішими. Зараз у місті працюють магазини і аптеки, так що поки я залишаюсь у місті. Моя душа болить за Донецьку область. Багато моїх рідних виїхало, а я не можу. Чекаю миру. Мрію про відновлення Донбасу. Дуже хочу, аби всі території звільнили.