Живу в Снігурівці. Мені 63 роки. Про початок війни я на роботі дізнався. Я не виїжджав, весь час пробув в окупації. 

Води не було, світла теж. І цигарок. Словом, нічого не було. Воду шукали в струмках, так і жили.

Мої двоє дітей на війні, захищають Україну. Вони мені телефонують, ми спілкуємося. Шокувало, коли на Великдень прилетіло. У мене в хаті аж двері відчинилися. 

Найщасливіша подія - коли зайшли наші ЗСУ. Я їхав на машині й побачив їх. Дуже радий був. 

Мрію, щоб мої діти повернулися з війни, були здоровими та завжди перебували поруч. Оце моя мрія.