Були вдома з сім'єю, потім пішли до підвалу школи, в якій вчитися син та прожили в ній до травня місяця. Дома залишились 2 собаки, до яких бігали 2 рази на день попри обстріли. Шокували черги до аптек та недостача ліків. 1 раз в день привозили їжу до школи волонтери, з голоду не вмерли. Стали рідніше, чим були та почали цінувати життя. Робота є. Звільняли на 3 місяці за згодою сторін, а потім повернули до роботи. Про війну постійно нагадує, маленький осколок, який мало не вбив мого чоловіка.