Я 1952 року народження. Живу в Преображенці Пологівського району. Нам прийшлося тікати зі своєї хати. Виїхали в Запоріжжя, винаймаємо кімнату.

Не вірилося, що таке може бути у XXI сторіччі. Наче сон якийсь. Не знаю, як м’якше сказати.

Води там у нас немає, світло з перебоями, газу також нема. 

20 квітня вирішили виїхати. А до того були вдома. Город садили, хоча й бахало зверху. А потім окупанти почали будинки трощити, тоді й довелося тікати.

Схопили найнеобхідніше, машину орендували – і поїхали в невідомість, так би мовити. Приємно, що фонди нас підтримували, включаючи Фонд Ріната Ахметова. І діткам допомагають, операції роблять безкоштовно, і гуманітарку дають – це дуже гарне діло. Дякуємо вам велике. 

Якби ж я знав, коли війна закінчиться… Чекаємо на нашу перемогу. Дуже хочеться, щоб вона настала скоріше, щоб швидше повернутися додому.