Андрій Озеров, 11 клас
Оженинський ліцей імені Тараса Григоровича Шевченка Острозької міської ради Рівненської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Краплич Марина Ростиславівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни — це не просто цифра, це — тисяча переживань, тисяча болючих спогадів, тисяча змін, що назавжди залишаться зі мною. За цей час можна забути про старе життя і навчитися жити в новій реальності, в якому біль стає повсякденним супутником, а надія — рятівною ниткою.

У перші дні війни все здавалось неможливим. Я не міг уявити, що це затягнеться надовго, що страх і небезпека стануть щоденною реальністю. Мені довелося змінюватися, адаптуватися, вчитися жити в нових умовах.

Як змінився я за ці 1000 днів? Мабуть, найбільше змінився мій внутрішній світ. Раніше думав, що сила – це щось фізичне, але зараз знаю, що сила – це вміння залишатися людиною, коли навколо руйнуються життя.

Думаю, що ця війна не минула жодного українського дому: хтось втратив близьких і рідних, хтось втратив домівки в ході бойових дій, а комусь довелося покинути все і тікати, як і мені...

Я — херсонець, і  мені було лише чотирнадцять років, коли весь цей жах почався. Хочу детально розповісти про події, що відбувалися тоді, через моє власне відчуття та спогади.

24 лютого 2022 року, близько 5:00 ранку. Ніч, здавалося, була тиха, коли раптом татові зателефонували родичі з села Макарівка. Тітка плакала, її голос тремтів від паніки. З усієї розмови зрозумів лише одне слово: «ВІЙНА». Не гаючи часу, він вибіг на двір і почав прислухатися, чи чути шум ворожої  техніки. Зрозумівши що й до чого, розбудив мене, сестер і брата. Ми спросоння нічого не розуміли, тато сказав, щоб ми зібрали найнеобхідніше: теплі речі, засоби гігієни і їжу на перший час. 7:00. Шум техніки ставав все гучнішим і гучнішим, їхати було пізно, люди в селі панікували, вибухи гриміли все ближче. Приблизно о 9:00 шум закінчився. Час від часу ми отримували інформацію про успіхи та поразки ЗСУ. У ході бойових дій, на 61-му шосе, ворог знищив колону тяжкої броньованої техніки Збройних Сил України, проте вони помстилися за це: недалеко від мого села було знищено чотири комплекси С-300.

Згодом збройні сили вдарили по школі в Макарівці, де, на той момент, знаходився офіцерський склад ворожого війська, значну частину яких було вбито, а ще більшу — поранено.

Окрім бойових дій, ворог завдавав шкоди мирному населенню. Орки часто влаштовували бійки, були відомі випадки зґвалтувань молодих дівчат, серед яких були й підлітки. Через це батьки нікуди не відпускали своїх дітей, навіть в магазин було страшно піти. Це беззаконня продовжувалося декілька місяців.      Згодом окупанти намагалися влаштувати все на свій лад: зробили поліційні дільниці, систему освіти, лікарні. У цьому  всьому, безпосередньо, брали участь колаборанти, які підтримували ворога, саме вони працювали в лікарнях і школах, не маючи жодної освіти: ні медичної, ні педагогічної, їм було все одно, кого наймати в працівники. Пишу так, тому що знаю — в моїй школі працювали люди, які не мали жодного уявлення про те, як працювати з дітьми, вони були некомпетентні в цій справі, але таких людей все одно наймали.

До тих, хто не хотів коритись, ставилися, як до тварин. Під час обшуків кидали речі в стіни, обшукували телефони на вміст партизанського настрою. Якщо в людей знаходили щось пов’язане з Україною, то могли звинуватити в екстремізмі, кинути до  в'язниці, призначали «виправні роботи» — змушували виконувати найбрудніші завдання: копати окопи, могили, а бувало... розстрілювали.

Історії про мою ненависть до ворога можу розповідати нескінченно. Хочу, щоб кожен, хто вірить в «хороших росіян», зрозумів - після того, що вони зробили на нашій землі, після геноциду і голоду вони не можуть бути нашими друзями або братами.

Але все-таки, за цей час Україна стала єдиною як ніколи. Ця війна зробила нас сильнішими. Можливо, в нас попереду ще багато випробувань. Але тепер ми разом і всі вірять в перемогу та відновлення миру в Україні.

Це есе — моя особиста пам'ять, і я вірю, що через спільну історію ми знайдемо силу, щоб вистояти й побороти зло.