Галина Говорко у 84 роки залишилася зовсім одна в прифронтовому селищі. Усі обстріли пересиділа у своїй спальні. Дивом вціліла...

У мене таке горе... У 2012-му році померли син, чоловік. Я сама залишилася. Стріляють – осколки б’ють під будинок, по газових трубах. А я сиджу одна, беру подушку й сиджу. У мене більше нікого немає.

Ми переїхали у 2003 році, жили в Донецьку, а потім син одружився, переїхав сюди жити – і ми приїхали. Я самотня, тут у всьому селі нікого немає. Війна була – світла не було, їсти не було чого, у магазинах нічого не було, навіть води.

Сиділа вдома. Сіла в спальні, спальня вся тремтить, і я подушкою прикрилася. Нікуди не ходила. У нас підвал не дуже надійний. Засипле там – ніхто і знати не буде, де я. І я сиділа вдома, немає куди їхати. У мене сестра залишилася одна-єдина. Чого я до неї поїду? Онуки виїхали під час війни, невістка теж виїхала.

Я не можу відчувати себе в безпеці, адже щоранку тут стріляють. Піски стріляють, Красногорівка.

Нам давали дуже хорошу гуманітарну допомогу від Червоного Хреста, від Ріната Ахметова теж ми отримували. Це була велика допомога, тому що в магазині нічого не було, магазини були зачинені.