Яремчук Данило, 11 клас, Оксамитненський ліцей імені І.І.Булгарова Болградської міської ради Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Атмажова Надія Іванівна

"Війна. Моя історія"

Війна для моєї країни, як і для моєї сім'ї - це горе, сльози, повідомлення, про те, як окупанти вбивають, ґвалтують людей, руйнують їх будинки. Боляче…

Ранок 24 лютого. Я ще спав. Заходить тато і каже: «Сину,війна!». Я знав слово «війна» тільки з підручників історії, а тут… Тато зібрав речі і тихо сказав: «Сину, я йду на війну. Ти тепер за старшого. Допомагай матері, молодшому братику». Я бачив на його очах сльози, і тільки тепер, я розумію чому, тато не знав, повернеться чи ні. Тато обійняв, пригорнув нас. Я, спантеличився, почав прохати: «Не йди, татусю!». А він дивився на мене і відповів: «Сину, запам’ятай, найдорожче у людини - це воля та свобода». Тепер я розумію зміст цих слів!

Тато пішов…А в нашій сімї почалося нове життя, сповнене тривоги та надії. Мама кожен день чекала телефонного дзвінка, бо хотіла бодай почути татусевій голос.

Ми всі, на деякий час заспокоювались, а потім знову чекали дзвінка…чекали і чекали. Слухали новини про бої під Бахмутом і серце краялось. Скільки горя та сліз приніс на нашу землю той клятий ворог.

Вночі не міг довго заснути через сирени тривог та роздуми. Скільки ні в чому неповинних людей гине! Все страшно, але це викликає ще більшу жагу до Перемоги.

Життя в нашій сімї кожен день починалося з чекання дзвінка від тата. Пам’ятаю, понад тиждень не було того клятого дзвінка і я помітив , що моя мати посивіла. Я плакав на одинці, хотів йти на фронт: «Мамо, я стріляти не можу, але можу копати окопи, допомагати». Мама ніжно обняла мене, майже дорослого хлопця, погладила по голівці: «Сину, ще встигнеш!».

А потім у тата було поранення, контузія. Ми дуже важко переживали це, але молилися Богу, що він хоча б живий. Я заспокоював маму: «Мамо, все буде добре!». Але часто бачив її почервонілі від сліз очі, чув, як вона плакала в подушку. Я старався підтримати її в усьому.

А тут, ще почали бомбити наш регіон. Тяжко….

Зустрів одного разу в школі першокласника і він мені сказав, що його тато теж на війні. Зовсім маленькій, а очі у сльозах.

Я завжди мріяв стати екологом, бо екологія теж для мене болюча тема. Проростив і висадив на березі озера Ялпуг триста каштанів, павлонію, калину, саджанці червоного дуба. Це в мирний час була така мрія стати екологом. А зараз вона змінилася. Я хочу буди військовим, і як тато, берегти мирні кордони своєї країни та захищати їх.

Я впевнений, що Перемога буде за нами, бо там мій тато!