Запасатися дровами починаємо ще влітку, адже в нас велика сім'я. Мені в господарстві допомагає 13-річний онук Влад, я йому не тільки рідний дідусь, але й опікун. У середньої моєї дочки було хворе серце, вона померла, коли їй було 33 роки. Важко згадувати про це…

Ще одним випробуванням для нас стала війна. Вже й не злічити, скільки разів під свист снарядів ми бігли до підвалу. Досі залишилися знаки на будинку – вікон подекуди немає.

Сусідній будинок – це житло нашої молодшої дочки. Коли було літо, там ще можна було жити. Є кімната, де вони спали на підлозі, на матрацах – це найбезпечніша кімната в будинку від обстрілів. А коли настали холоди, перебувати там стало неможливо. Живуть то в нас, то в сестри.

Ще з нами живе наша родичка Валентина. Вона приїхала з Донецька, там вона жила на околиці міста, дуже небезпечній через обстріли. Повернутися й перевірити своє житло вона не може. Дуже важко літній людині вистояти в черзі на блокпосту п'ять-шість годин.