Демчук Марія, учениця 11 класу ОЗО "Академічний ліцей №1" м. Богуслава

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарєва Світлана Юріївна

Чому бути українкою- це моя суперсила?

Століттями Україну сковували кайданами, одягали ярмо, яке змушувало впасти на коліна тендітну дівчину, кривдили й знущалися. Кляті виродки!! Сльози стали вічною марою нашого народу. Та чи схилили ми голови? Моря крові і нескінченна ненависть до ворогів – Україна й досі не дає спокою синам нечистого.

Але попри усі чорні хмари – біди, що звалилися на нашу голову, ми вистояли. Вистояли, бо кров мужніх та незламних тече у наших жилах. Кожне горе робить людину сильнішою. Кожна війна робить націю сталевою, як щит.

Ми різні у своїх поглядах, вподобаннях, але нині бажання кожного українця одне – стерти з лиця Змелі оте болото, яке віками не дає нам спокою. Мені остогидла назва території, де живуть зазомбовані раби. Їх не існує для мене. Це просто покидьки, які живуть у своїй багнюці.

А наші діти, малесенькі янголятка, - на небі. На небі через цих тварин. Жоден звір на світі не такий жорстокий, як вони.

Світ…А світ не жорстокий? 9 років війни. 2 роки повномасштабного вторгнення. Чому наші вбивці досі спокійно гуляють вулицями? Чому геноцид українського народу сприймають за належне? Чому????? І ще мільйон питань до світової спільноти.

Кожного дня я дякую Богу, що народилася українкою. Жодна нація не має такої сили волі й бойового духу, як наша.

Культура, звичаї, мова – варто дізнатися хоча б про один елемент, щоб закохатися у неї – в Україну. Тисячі поетів присвячюють їй любовні оди. Вірші та пісні солов’їною лунають просторами квітучого краю та за його межами. Гордість за нашу державу у кожній клітині організму, бо вишиванка у нас не на тілі - вишиванка у нас на душі.