Мені 68 років. Я з села Званівка Бахмутського району. Все життя практично пропрацював у радгоспі. Потім займався фермерством, узяв свої паї, десь 25 гектарів, почав хазяйнувати. Все було добре, а потім почалася війна. 

Комбайн мій розбили. Снаряд біля хати попав – хату відкрило, все повилітало. Ми виїхали десь 9 травня в Бахмут, там жили місяць. Потім почали в Бахмуті стріляти - ми поїхали додому. Приїхали, а тут касетні снаряди. Тоді поїхали у Дружківку, там жили три місяці, а потім переїхали в Старий Самбір до родичів жінки, пробули майже півтора роки. Зараз живемо в Винниках Львівської області. Я працюю в охороні. Жінка не працює, в неї третя група інвалідності. Тесть зараз живе в Івано-Франківську.

Поки я працюю, то в принципі, нам всього вистачає, і гуманітарну допомогу дають. Виживаємо.

Ми виїхали своїм авто - у мене «Ланос» старенький. Взяли тестя, тещу і виїхали. Вдома у нас побило дім, сараї. Виїхали майже без нічого, евакуація пройшла більш-менш.

Я оптиміст, в армії служив: з труднощами все життя боровся. Так що живемо далі. Просто додому хочеться. Хоч там ні газу, ні світла, ні води. Але нам тільки б, щоб зверху не сипало снарядами, мінами. Дуже хочу додому повернутися. Майбутнього навіть не уявляю. Хочу миру.