Ганна Олександрівна згадує про мирне життя. Вони з чоловіком виховали двох дітей, займалися господарством та садили город. Під час війни жінка стала вдовою. Вона добре запам’ятала той день, коли почалася війна і змусила тремтіти місцеве населення.

Літаючі снаряди та страшні вибухи не давали спокою мирним людям. Постійні обстріли доводилося пересиджувати у підвалі. Вона мріє забути ці події і щоб настав мир.