Микола Іванович з перших днів війни потрапив під окупацію. Його рідне село постійно обстрілювали з танків і артилерії, та швидко захопили росіяни. Вони використали село як щит. Наробили окопів, а будинки місцевих перетворили на військові бази.
Пенсіонера врятували та вивезли з села його колишні учні. У чоловіка було велике господарство та багато свійських тварин. Микола Іванович пригадує: найстрашніше – це ворожі снаряди, що літали над головами та могли вибухати за кілька метрів.