Найбільше Віра Никонюк страждає від того, що не може побачитися з дітьми. Навіть на похорон до батька їх пропустили з великими труднощами.
Я згадую довоєнний час, коли кругом була робота, в селі було багато молоді, дітей. А зараз роботи ніде немає, люди звідси мимоволі їдуть. Мої діти поїхали дуже далеко, чоловік помер, залишилася я сама.
Пам'ятаю, як снаряди летіли через нас, а ми сиділи в погребі з чоловіком. Тільки вийдемо, а вони знову починають стріляти. То в одну сторону летіло, то в іншу, а ми сиділи і тремтіли, бо хати підстрибували.
Коли чоловік помер, діти ніяк не могли на похорон потрапити, дві доби на КПП чергували. Приїхали з горем навпіл тільки вже після похорону.
Звичайно, була у нас гуманітарна допомога, це велика підтримка. Рінат Ахметов нам давав весь час продуктові набори. Спасибі йому.
Нещодавно знову було таке, що не дай Бог. Не по нас стріляли, але зовсім поряд.
Дуже хочеться, щоб був мир. Я мрію про той час, коли можна буде вільно поїхати до дітей.