Мартинова Вікторія

Харківський ліцей № 158, учениця 11-Б класу

Надихнув вчитель української мови та літератури - Назарова Ольга Володимирівна

"Моя Україна майбутнього"

Для мене Україна – найкраща країна у світі, прославлена своїми квітучими садами, безкрайніми степами, родючими полями, мальовничою природою, солов’їною мовою, талановитими і цілеспрямованими, з відкритою душею та чистим серцем, людьми.

На жаль, моя милосердна Батьківщина зараз переживає тяжкі часи. Клята війна принесла з собою невимовний біль, розруху, страждання, смерть та гіркі сльози. Ця злісна всепожираюча і руйнівна сила завдала багато горя та душевної порожнечі. На превеликий жаль, я, сімнадцятирічна дівчина, відчула на собі всі жахи війни! Моя родина – мешканці Північної Салтівки міста Харкова - справжні патріоти, які не покинули свою країну в важкі часи. Я знаю, як живуть и поступово прилаштувалися до війни незламні українці, вмію розрізняти звуки руйнівної сили, знаю, що робити під час обстрілів.

Сьогодні мені зрозуміло, що таке війна, це: біль, сльози, відчай, ненависть, помста, смерть. Моє серце розривалося від болю, дивлячись документальний фільм Дмитра Комарова «Битва за Харків», страшно уявити, що пережила наша рідна прекрасна школа № 158 під час обстрілів і бомбардувань, стоїть поранена, та чекає повернення школярів, милих дитячих голосів. Вони, нелюди, думають, що відібрали у нас майбутнє та надію на щасливе життя? Ні!

Сьогодні, мрія у всіх одна – мир. А це – свобода, душевний спокій, безпека рідних, щасливе життя, незалежне майбутнє! Цінуємо і вдячні за допомогу різним країнам світу. Кожен українець на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як журналіст, хакер, кухар, водій, митець, учитель. Я вражена, словами Сергія Жадана, учасника культурного фронту, письменника, який дарує віру українцям:

Ми потребуємо дива, потребуємо льодяників надії, дотиків радості, променів, що пробивають темряву. Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому? Насамперед віру в те, що ти сюди неодмінно повернешся.

Я вірю, війна закінчиться! Ми, працелюбні українці, здолаємо всілякі негаразди. Моя люба Україна, в майбутньому, посяде гідне місце за розвитком економіки, забезпечить молодь високоякісною освітою, захистить кожного громадянина, якісно надаватиме медичну допомогу, люди, об’єднавшись, ще більше шануватимуть свої традиції, історію, культуру, берегтимуть та поважатимуть навколишній світ. Наша європейська країна процвітатиме! Волелюбні українці ніколи не забудуть про жахи війни та несправедливість! Не допустимо повторення страшних подій!

Для себе я чітко визначилася з професією – бачу себе хореографом. Моя велика мрія зібрати молодь на майдані Незалежності в моєму улюбленому місті Харкові, залучити танцювальні колективи та поставити шоу «Україна в моєму серці». Все в наших руках, бо саме ми, молодь, – і є майбутнє України! Зігріваючи серце, провідником у майбутнє для мене звучать слова Галини Потопляк:

Коли закінчиться війна Я розцілую всі ікони. Присяду в хаті край вікна І буду чуть церковні дзвони.

Шановні українці, зробімо так, щоб наша Ненька зацвіла та засяяла на європейському небосхилі! Вірю, що разом ми зможемо зробити її міцною, успішною та єдиною! Віримо в наших військових! Віримо в нашу Перемогу і Мир! Україна – це наш дім, наші мрії, наше майбутнє, наше все! Україна переможе!

З любов’ю до України!