Окупанти кожної нової ротації в окупованій Юріївці поводили себе все зухваліше. Та найгіршими були солдати з Донецької та Луганської областей.

Я вже на пенсії, мені 68 років, я живу в селі Юріївка Миколаївської області. Нас за два дні окупували, тут була лінія фронту. Літаки бомбили станції та високовольтні лінії, над нами вертольоти літали. Окупанти приходили до нас перевіряли, щось шукали, порпались у постільній білизні, по підвалам, в сараях. І після кожної ротації все повторювалось.

Діти наші встигли виїхати, а ми залишились і бачили, як росіяни поставили неподалік від нас свою зброю і гатили неокуповані території. В нас від тих обстрілів хата потріскалась.

Деякі запаси харчів ми мали, адже в селі з цим легше, ніж у місті. Але у продажу нічого не було, все замовляли у волонтерів. А вони, ризикуючи життям, їздили у Херсон і привозили нам ліки.

Найбільше лякали ротації. Солдати приходили дуже різні. Найгірше поводились вихідці з ДНР та ЛНР, вони вугілля забирали мішками.

Питали у нас, чи ми нормально жили. Ми відповідали, що жили нормально, то вони казали: «Ну, тепер будете погано жити». У порівнянні з ними чеченці ще нормальні були. А в наступних ротаціях приходили вже такі, що їхали по вулиці з танками, шукали зброю і Бандеру. Я навіть подумати не міг, що є такі дивні люди.

Страшно нам було. Ми всі ховалися. Зв’язку не було - люди виходили на гору ловити інтернет, то окупанти стріляли вгору і забирали телефони, перевіряли. Як знаходили щось в телефоні про їх солдатів, то били, і добре били.

Я вірю, що в цьому році ми переможемо. У нас такі хлопці сильні і сміливі, а окупанти поводяться так, ніби, зазомбовані. Вони самі не знають, навіщо сюди йдуть.