Я жила в Білозерському. 24 лютого повела дитину в садочок, а там не було нікого. Я нічого не зрозуміла. Потім нам сказали, що війна. Спочатку ніхто не вірив, а згодом масштаби цього лиха вразили. Було дуже страшно, що в Києві творилося, ми дивилися. Ну це дуже страшно, без сліз не згадаєш.

Спочатку було важко, бо нічого не було, магазини пусті були. А зараз водичка у нас є безкоштовна від благодійного фонду, продукти є, і більш-менш спокійно.

Ми виїжджали з міста до Польщі, у табір, а потім - в Італію. Побули там пів року і повернулися додому, бо чоловік тут був. 

Я не можу навіть уявити, коли ця війна закінчиться. Будемо сподіватися, що в цьому році настане мир, і все буде у нас добре.