Мені 36 років. Проживаю я в Покровському Нікопольського району, нікуди не виїжджала. 

Я навіть не знав, що війна. Прийшов на роботу – там сказали. Сама звістка про те, що почалася війна, була страшною. Не розуміли: що буде, як буде, що робити. Спочатку був страх, потім взяв себе в руки, зрозумів, що нічого не зміниться.

Сам себе заспокоюю: розумію, що краще не буде, коли я впаду в стрес, апатію. Сам себе тримаю в руках, і все. На жаль, у мене немає близьких, немає родини.

По моїм відчуттям, так як все йде, то війна закінчиться нескоро. 

У будь-якому разі майбутнє буде добрим, світлим. Звичайно, після перемоги.