Було мирне спокійне життя. У перший день війни у мене був шок – почали обстрілювати Нікополь. Відтоді спокійного сну більше не було. Місто обстрілюють і зараз. Я нікуди не хочу виїжджати з рідної домівки, хоча виживати дуже важко. Перші місяці війни були проблеми з водою. Зараз стало легше. Допомагає вистояти гуманітарна допомога. 

Я боялась, що росіяни підірвуть Запорізьку АЕС. Наслідки могли бути страшними для всіх мешканців України. 

Мене надихає підтримка людей, робота волонтерів. Я не думаю про себе. Зараз головне – допомогти тим, хто постраждав від війни фізично та морально. Вірю, що перемога буде за Україною.