24 лютого я була вдома, у місті Глухів, Сумської області. Збирала діток до садочка, як зателефонувала сестра і сповістила, що почалася війна. Я живу не далеко від кордону рашистів. Найважче було дістати їжу, підгузки, молочні суміші. Магазини були всі порожні. Важко було поясниш діткам, що немає смаколиків, які вони звикли бачити на прилавках магазинів.

Пережили важкий час у підвалах: жили в холоді з маленькими дітками. На той час в мене було двоє моїх діток та четверо племінників. І всі вони хотіли їсти. Стояли в черзі по 10 годин, щоб хоч щось принести додому дітям.

Далі ми вирішили їхати в Івано-Франківськ. Це було дуже небезпечно. Рашисти обстрілювали машини і колони з мирними людьми.  Коли приїхали до Івано-Франківська, мої діти плакали від радощів, що в магазинах є все. Незнайомі люди впустили нас у свою квартиру пожити.