Перший день війни, як я запам’ятала. Вулицями носяться хлопці, збирають мішки. Ми запитуємо: «Що трапилося?» Виявилося, що голова сільради організував збори та сказав, що на Петрівку будуть наступати, треба захищати. Ми будемо робити барикади. І вони бігали вулицями, збирали мішки, щоб піском набити та поставити пости на в’їзді та виїзді з Петрівки.

Скрізь пости ставили, напевно, тиждень чергували всі по черзі. Потім у лісі бліндажі вирили. І попередили нас, щоб не ходили ні в ліс, ні на річку Донець.

Потім у нас одного разу вночі, або десь о четвертій ранку почався гул. Усе світиться навколо та літає, як феєрверк. Вікна, двері полопалися від цього. А я стою сама посередині будинку та не знаю, куди ховатися. Спасибі, сусіди добрі були. Перетелефонували, запитали: «Кузьмівна, ти там жива? Виходь!» Ми побачили, як наша вулиця постраждала, із землі той феєрверк був. Дуже ми тоді перелякалися, звичайно.