До окупації Кремінної я з родиною залишався вдома. У місті не працювали банкомати та магазини. Не було світла й газу. Продукти у мене були. Я отримував гуманітарну допомогу. Я вдячний волонтерам, які ризикували життям. 

Я потрапив під мінометний обстріл, коли допомагав розвантажувати гуманітарну допомогу. Довелось впасти під паркан. 

Два одногрупники мого сина загинули в Рубіжному. Ця трагедія стала останньою краплею, і я вирішив виїжджати. Злякався за життя дитини. Міська влада організувала евакуацію. На шкільному автобусі я залишив рідне місто. 

Зараз живу у Волинській області. Сподіваюсь повернутись додому. Хочу мати колишнє життя.