Таміла Миколаївна ні на день не покидала рідне селище. Пережила обстріли і багато разів ховалася від бомбардувань у підвалі, мерзла без електрики, але не втратила жаги до життя. Єдине, про що шкодує, що війна забрала радість, і під час обстрілу постраждав пам’ятник на могилі чоловіка, який зараз не відновити.

Пам’ятаю, як у нас почалася війна. Ми прийшли з городу, як пролунав страшний вибух. Тоді, здається, підірвали міст. Усі завмерли і почали гадати, що відбувається, стрільба це або що. Тоді сусід сказав, що це війна.

У будинок, де я живу, двічі потрапляв снаряд. Один зверху пролетів – весь дах зніс. Квартира, на щастя, не постраждала, а дах пізніше відновили.

Сусід сказав, що це війна

Пам’ятаю, як доводилося ховатися від бомбардувань у підвалі. Одного разу була така сильна стрілянина, що я о другій годині ночі прибігла, а там нікого немає. Я давай кричати, а до кого кричати? Пусто скрізь.

Про те, щоб готувати, навіть не думалося. Світла не було, замерзали в темряві. Я одна живу, чоловіка 11 років немає, а сини зараз живуть в Росії. Про те тільки й мрію, щоб війна скінчилася і забути все. У чоловіка на могилі під час обстрілу пам’ятник зіпсували – злетіла стела, так шматки й валяються.

Дотепер, як тільки десь стрельнуть, таке тремтіння по всьому тілу йде, словами не описати.