Юлія Городецька з Одеси опублікувала пост на своєму фейсбуці, де пише про те, як вони пережили бомбардування Одеси 23 липня 2023.
Я лежу дуже втомлена і ніби не можу піднятись. «Сьогодні не ховаюсь, - думаю, - Як буде, так буде». Після першого вибуху мій будинок сколихується та ніби підстрибує. Гучно. Мощно. Я підскакую гірською козою та біжу в коридор. Вже нічого не болить. Вже немає ніякої депресії. Дуже хочеться жити.
Ще декілька вибухів. Таких же гучних, таких же пекельних. Бл*ді. Вже з відомого крісла пишу Julian Milkis: «Мне очень страшно». Він набирає разом з Slava Gaufberg. Питають, відповідаю. Думаю про чи не піти в сховище. Чую голоси сусідів, що йдуть сходами вниз. Кажу: «Почекайте, може я піду з ними».
- Вы в убежище?
- У нас потолок упал в гостиной, - говорит моя соседка Вика.
Тривога ще лунає. Телеграми пишуть, що падли роблять нові пуски в наш бік. На вулицю нізя - можна не добігти. Стоїм - спочатку у коридорі дома, потім зову всіх до себе. Я - на першому поверсі. В мене є шанс перечекати.
Друзі з відеозв’язку спостерігають, як я впускаю всіх до себе, прощаються. Дзвонить Vira Gruzova. Остаток бомбування - як в тумані. Щось летить, бахкає, я кричу «бл*дь!» Вєрочці у вухо.
Відбій.
Згорів собор. Пишуть, що загинули люди.
Світ спостерігає за тим, як нас відстрілюють одного за іншим.
Болота завтра радітимуть.
Але ми все одно переможемо.
Слава Україні.
На фото з потолком - квартира сусідів.
PS в мене ніколи не було такого швидкісного травлення