Я мати двох хлопчиків, Ілля та Данило (одному 11 років, молодшому - рік). У квітні 2022 року змушена була евакуюватися з м. Курахове Донецької області через постійні обстріли міста військами рф. Виїжджали евакуаційним автобусом до Павлограда, далі евакуаційним потягом до Львова, а зі Львова до села Сокіл Івано-Франківської області до дитячого табору. У таборі прожили 9 місяців. Наш тато залишився працювати на Курахівський ТЕС, тому бачити синів не мав змоги часто. У грудні стався інсульт у нашого дідуся. Його та бабусю вивезли до міста Світловодська Кіровоградської області. А я разом із дітьми переїхала теж до Світловодська, щоб доглядати за хворим, допомогти переоформити пенсію та довідки ВПО.

Житло винаймаємо (сплачуємо аренду та комунальні платежі). Старший син навчається онлайн. Він дуже сумує за друзями та живим спілкуванням. Ілля захоплюється футболом. У нашому рідному місті був воротарем команди проєкти "Давай грай" від ФК Шахтар.

Найбільш шокуючим для нас стали трагічні смерті наших друзів, знаймих у Маріуполі, Волновосі, Мар'їнці, Вугледарі та Курахове. У березні помер мій батько. Старший син тяжко переніс втрату. Ховали під обстрілами. Було дуже страшно. Боліло від того, що рідні та знайомі, що живуть у рф не підтримали Україну. До виїзду син часто питав: "Ми не помремо?" Це розривало серце. У нашому місті не було питної води через обстріл водонососної станції. Міська влада здійснювала підвіз питної води.