Жителька Мелітополя пережила всі жахи окупації. Коли вона, нарешті, виїхала з міста і побачила український прапор, то ледь стримувала сльози щастя. 

Ми проживали у місті Мелітополь Запорізької області, я працювала в Центрі позашкільної освіти. 24 лютого 2022 року прокинулась близько шостої години ранку від звуків вибухів. Це були вибухи на нашому аеродромі, який обстрілювала авіація окупантів. Увімкнула телевізор. Майже на всіх каналах розповідали про російське воєнне вторгнення на територію нашої держави.

Перші декілька днів, від початку війни, багато продовольчих магазинів не працювали. Запаси їжі в нас були. Та коли магазини відкрились, почався ажіотаж серед людей, які хотіли встигнути купити харчі. Ми простоювали по пів дня в чергах, віддавали величезні гроші за продукти. Ціни дуже виросли. 

Світло та вода в нас були майже постійно, їх відключали рідко. Водою ми завжди запасались – набирали у відра та пляшки.

У нас був відсутній доступ до звичних благ цивілізації: банки та банкомати, де можна було зняти гроші, не працювали, продуктові магазини та ринки були закриті, в місті не ходив транспорт.

Ми були в повному інформаційному вакуумі – телебачення та інтернету не було... Ми не знали, що взагалі відбувається... Мене дуже шокувало мародерство в місті: грабували магазини, АЗС, тощо...

А ще жаху наводили танки, що стояли на нашій вулиці та вели обстріл по місту.

Сильно лякали озброєні окупанти, які наставляли на тебе автомат і казали: «Не бійтеся! Ми вас захищати сюди прийшли!»

Мені з дитиною довелося виїхати з Мелітополя. Зараз там залишилися мої батьки. Ми покинули місто 11 квітня, приїхали до Запоріжжя. Їхали під артилерійським вогнем по замінованій дорозі через усю лінію фронту, повз місто Пологи. А коли виїхали на підконтрольну Україні територію і побачили на блокпосту наш прапор і наших військових, відчули таке щастя, яке не можна передати словами...