Під час бойових дій Максим Іщенко з дружиною всіма силами намагалися вберегти своїх маленьких дітей не тільки від долітаючих звуків перестрілки, а й від будь-якої негативної інформації. У їхньому будинку досі не говорять про війну. Хоча Максим, співробітник МНС, бачив всяке.

У квітні 2014 року мій знайомий збирався їхати по справах до Донецька і запропонував мені теж поїхати з донькою. Щоб я її зводив в дитяче розважальне містечко на Куйбишева, де багато різних гойдалок-каруселей. Але в той час на дорогах вже були блокпости, і моя дружина Аліна просто з почуття безпеки сказала: "Ні, ні в якому разі, дочка не поїде!" Шкода, що дочка так жодного разу і не побувала в цьому містечку. А ми з товаришем поїхали. Звичайно, блокпости були, але якось це несерйозно сприймалося. Думали, що все утрясеться, налагодиться. Але ні.

Наш будинок знаходиться в центрі мікрорайону в Новгородському [Нью-Йорку], у нас ще було терпимо. А на околиці були дуже чутні вибухи, і скла тремтіли в будинках, і вікна відкривалися.

Тато, мені не треба подарунків, тільки нехай не бахає!

Я - пожежний, так що стикаюся дуже часто з усіма цими наслідками. Виїжджали на розмінування і на пожежі. Навіть під час обстрілів виїжджали, так що я все це близько бачив, але вдома нічого не розповідав, дівчатка були маленькі; одній чотири роки, а другий взагалі два. Ще у нас є старший син, він хворий на ДЦП. Ми дітям нічого про військові дії не розповідали, паніку не розводили.

Одного разу, ще в 2014 році, вів я старшу доньку додому з танцювальної студії, а десь на околицях Новгородського був обстріл, і сильно було чутно. Єдиний раз вона так сконцентрувала увагу і сказала: «Тату, мені не треба ні подарунків, нічого, тільки нехай ось це не бахає, щоб цього не було». Тому що по тілу тремтіння йшла від розривів. Я її на руки взяв і швидше додому.

А вдома ми закривали вікна і включали телевізор голосніше. І так нам вдавалося це приховати від дітей. Як тільки щось починалося на вулиці, ми їх відразу забирали додому. Відразу намагалися чимось відвернути, книжечкою, музикою, мультиками. У нас тоді було багато дитячих каналів на кабельному телебаченні, мультики дітей добре відволікали.

Ми просто ніколи не думали, що можуть бути військові дії – те, що зараз відбувається. Важко, що таке навколо. Був особливо важкий час, і якраз від Фонду Ріната Ахметова приходила гуманітарна допомога. Спасибі йому, дуже вчасно це було.

Мрію про одне - щоб нарешті стабілізувалася ситуація, припинилися незрозумілі перестрілки. Хочеться, щоб діти могли вільно гуляти і грати на вулиці. Щоб люди могли поїхати хоч в лікарню, хоч в гості, кому куди треба.