Тетяна приїхала в Маріуполь до батька на початку війни. Вони разом ховались від бомбувань у підвалі, поки не з’явився шанс виїхати. Батько вивіз Тетяну, а сам, на свою біду, повернувся

Я з міста Маріуполь. До війни було прекрасне життя. Вдома, на березі моря, з батьками. З 2014 року я навчалася в Харкові, на канікули їздила до батьків. 

Моя мама вже померла. 24 лютого я була в Маріуполі з батьком у Східному мікрорайоні. Наш район перший почали бомбити, я була вдома. Батько поїхав на роботу і швидко приїхав назад. Наступного дня ми поїхали до нього на роботу і більше не повернулися додому. Сиділи у підвалі СТО в Іллічівському районі.  

В перші дні ще працювали магазини, а потім все зачинилося. Ми закупилися в перші дні, потім батько ще їздив додому - брав продукти, що були. Так ми до 15 березня і жили.

Найскладніше - коли бомбили з авіації. Це так гучно і так страшно! Ми всі були в шоці.

Одного разу до нас приїхали батькові колеги і сказали, що можна якось виїхати через Приморський район. 

Ми їхали просто куди очі дивилися – просто, щоб виїхати. Потім вже знаходили знайомих, під Урзуфом, пожили у них і вибралися в Запоріжжя. Звідти я поїхала у Харків, а тато повернувся в Маріуполь. В липні він помер. 

Я в Харкові працюю в аптеці. Проживаю на орендованій квартирі. ми всі були в шоці.

Надіємося що скоро, дуже скоро скінчиться війна. Віримо в перемогу нашої України.