Количева Ірина, учениця Центру дитячої та юнацької творчості №5 Харківської міської ради, гурток "Школа успіху"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гапєєв Леонід Володимирович

Війна. Моя історія

Зараз, у наші важкі часи війни у всіх по-різному складаються долі та обставини життя. І моє життя також змінилося зовсім неочікувано. Ми з моєю мамою опинилися у Польщі, як евакуйовані особи. Тепер нам доводиться пристосовуватись жити у зовсім нових умовах.

Після тривалих переїздів ми зупинилися у одному невеличкому місці у Польщі, де певний час жили з мамою і нашими друзями. Тут є безпека, є хороші умови життя, але мій звичний життєвий простір майже рухнув.

Кожна людина має свій унікальний, неповторний життєвий простір, який надає сил, натхнення та просто додає відчуття спокою. Життєвий простір – це і звична атмосфера вдома, і власні речі, і ті захоплення, які роблять людину щасливою та впевненою у собі, в своїх можливостях та своєму майбутньому.

Моє захоплення та водночас навчання – це образотворче мистецтво. Я закінчила школу мистецтв, і малювання та творчість є тим заняттям, з яким хочеться певним чином пов’язати подальше життя.

Раніше, в своєму рідному Харкові, я брала участь у різних виставках, заходах, які залучали мене до іншого світу – світу прекрасного. Вдома я також часто займалась малюванням та виготовленням іграшок з вовни. У цих заняттях я занурююсь у свій внутрішній світ, і намагаюсь доповнити свій життєвий простір тим, що є більш важливим, ніж просто речі – тим, що створено мною особисто, і тим, що втілює у собі різні рухи душі. Але все це я була вимушена залишити у Харкові.

Пригадую, як у Польщі ми жили у хороших людей, які вирішили зробити мені подарунок. Ці доброзичливі польські власники помешкання мені подарували багато речей для малювання – різні фарби, акварельні олівці, альбоми, рамки, а також приладдя для сухого валяння.

Не одразу я змогла зібрати свої думки та почуття для того, щоб розпочати творчий процес – вони плутались, робити нічого не хотілося. Але наближалося свято – католицький Великдень, і мені захотілося зробити приємне нашим господарям. Я зробила портрет їхньої домашньої кішки, помістила його у спеціальну рамку, і вручила цей подарунок.

Вони дуже раділи, і вперше за тривалий час я відчула, що мій життєвий простір відновлюється. Завдяки цілющій силі мистецтва та живим емоціям людей.

Тоді ще заздалегідь нам не було відомо , скільки ще часу ми будемо тут… Хоча вже тоді я зрозуміла, що внутрішній світ існує поряд з людиною, де б вона не знаходилася. І тому кожному з нас слід шукати свої власні засоби для того, щоб якнайкраще втілити свої стани, свої настрої, думки та плани.

Цілюща сила образотворчого мистецтва насправді існує без часових обмежень і географічних кордонів.

І ось тепер, перебуваючи в іншому населеному пункті в Польщі, кардинально змінивши умови проживання і перебування, (на превеликий жаль, ситуація у мами із роботою в цій країні, як і в Україні під час війни тепер складна), чомусь часто згадую цю не вигадану життєву історію. Про цілющу силу образотворчого мистецтва, і про ту польську щасливу кішку та її господарів, яка стала такою мирною героїнею сюжету саме, завдяки класному малюнку, створеному мною, як авторкою щиро, від душі…