Я мешкала у Маріуполі на Лівому березі. 20 лютого ми з батьками поїхали в гості і більше не повернулась. 

Мене війна застала у Дніпрі. 24 лютого ми прокинулись усією родиною від вибухів. Всі мої знайомі і друзі залишались у Маріуполі. Тоді вже були вибухи на Східному. Ніхто не встиг виїхати. З того моменту я жила новинами, чекала їх від друзів. 

Згодом зник зв'язок. Потім я дізналась, що у мій будинок було влучання і чекала, щоб хоч хтось вийшов на зв'язок. 

Я двічі переселенка. Моє рідне місто Донецьк. У Маріуполі нам заново довелося будувати життя. Там ми втратили житло і майно. Але нам було де зупинитися у Дніпрі і особливих труднощів ми не відчували. 

Мене дуже шокувало, коли у Дніпрі було влучання прямо у центр міста. 

З початком війни змінилися пріоритети. Тепер не важливі ніякі матеріальні цінності, тільки життя людей. Я намагаюсь допомагати переселенцям, ділюсь своїми речами. Періодично роздаємо продуктові набори людям, які цього потребують більше, ніж ми, і допомагаємо ЗСУ. 

Я намагаюсь жити далі, навчатися, брати участь в онлайн проектах для студентів. Таким чином відволікаюсь. 

Я сподіваюсь, що війна закінчиться найближчим часом. 

Чекаю на звільнення Маріуполя. Бачу своє майбутнє там. Дуже хочу повернутися і відновлювати місто. Я тому й не виїжджаю за межі України. Я сподіваюсь, що ми всі повернемось назад, в український Маріуполь.