Мені 32 роки, я вчителька. Ми виїхали з Луганської області з мамою і бабусею. Були за кордоном, потім приїхали в Україну. Наразі живемо в Київській області у Софіївській Борщагівці.

З першого дня війни я не могла нормально їсти, пити, була знервована. Ночами не спала, якщо і лежала, то тільки одягнена, завжди бігала в погріб. 

Бабуся теж зі мною така була. Єдина з нас мама брала себе в руки і готувала нам їжу, ходила в магазин.

Через два тижні я виїхала до Німеччини, потім маму і бабусю вивезли військові до Дніпра. Коли вже приїхали знову в Україну то легше стало, а от на початку був дуже стресовий стан, і ми не могли з цим впоратися.

Мрію, щоб закінчилася війна, і ми жили в Україні. Щоб держава нас підтримала, бо ми не знаємо, що буде з нашим житло. Звичайно, будемо працювати.