Я проживав у місті Гуляйполе. Працював на комбікормовому заводі. 17 квітня виїхав у Запоріжжя. 

З перших днів війни зникло світло й вода, а після першого обстрілу – газ.

Я не міг виїхати, бо доглядав лежачих тещу й тестя. Їм по 80 років.

У підвалі неможливо було ночувати через холод, а у квартирі – через обстріли. Якось я прийшов у квартиру по речі. Тільки відчинив двері – почався обстріл. Я впав на підлогу й чекав, поки він скінчиться. Дуже близько лунали вибухи – було страшно. Коли вже несила було терпіти, виїхали на евакуаційному автобусі.