Це був найстрашніший день нашого життя. Коли ми бачимо сюжети про війну на Донбасі в телевізорі, людські страждання видаються якимись дуже далекими, нереальними, ніби читаєш чийсь вигаданий роман. Але коли сам є очевидцем подій, сприйняття війни змінюється.

Біль, страждання, несправедливість і незрозуміла жорстокість яскраво вимальовуються в голові.

«Я дістала шнурки з речей і почала перев'язувати рани»

17 лютого 2017 року ми відчули весь жах війни. Був звичайний, тихий, спокійний вечір. Ми були вдома, несподівано згасло світло, але навіть це не дало відчути наближення біди. Відбувся різкий спалах світла й удар.  Ми лежали на підлозі, пару секунд не могли зрозуміти, що сталося. Через кілька секунд ми бігли в підвал, бо зрозуміли, що поруч з будинком розірвався снаряд. Було дуже страшно й нерозуміння того, що відбувається.

У підвалі під гуркіт вибухів снарядів я виявила, що чоловік і син поранені. Я дістала шнурки з речей і тремтячими руками почала перетягувати рани чоловіка та сина, щоб зупинити кров. Але це не допомагало, і ми повернулися в будинок під свист снарядів.

Викликали швидку. Поки її чекали, лежали на підлозі й молилися. Було дуже страшно, весь будинок тремтів і деренчали шибки. Весь цей жах тривав дуже довгу, нескінченну годину.

«Синові сказали, що він у сорочці народився»

Коли ми приїхали до лікарні, лікарі відразу надали допомогу: чоловікові витягли осколки, обробили рани, а синочку треба було робити операцію, після якої лікарі сказали, що він народився в бронесорочці – ще кілька міліметрів і осколок зачепив би сонну артерію.

Далі почалися нескінченні дні лікування, які тривали місяць у лікарні. І ось мої чоловіки вдома, але в синочка ще попереду була реабілітація та відновлення.

«Нам зателефонували з Гуманітарного Штабу і запропонували допомогу»

У цей важкий для нашої сім'ї час нам зателефонували з Гуманітарного Штабу Ріната Ахметова й запропонували допомогу в реабілітації сина.

Він був 21 день у Запорізькому клінічному санаторії «Великий луг» за проєктом «Реабілітація поранених дітей». Через три місяці однаково важко згадувати весь пережитий страх і жах.

Ми неймовірно вдячні Фонду та Рінату Леонідовичу Ахметову за те, що вони уважні й чуйні до чужого горя, за їхній професіоналізм!!! Дякую за вашу увагу та добро, яке Ви робите для людей! Низький Вам уклін за це!!!