Авдіївка – це невелике містечко. Я там ходила до школи, на малювання з п'яти років. Також я ходила на танці в ДК. Ми з мамою дуже часто після школи, коли вона мене забирала, заходили в магазин, і вона мені купувала що-небудь смачне.

Я приїхала до бабусі, вона живе недалеко від Авдіївки, у селі Орлівка. Там ми гуляли, усе було мирно, усе було добре. І тут почався обстріл Авдіївки.

Ми дуже швидко побігли в під'їзд з подругою й почали там плакати. Це було дуже страшно.

Війна дуже сильно змінює людей. Вони стають іноді злими, іноді добрими. Деякі люди починають дуже сильно всього боятися, у декого порушується психіка через війну.

 Я б намалювала галявину, на якій дуже багато осколків, бо зараз дуже багато осколків, що влучають у людей. Я б намалювала там танки, дуже похмуре небо й дерева без листя. Темна дуже картина.

Мир – це були б поля без осколків, на яких цвіли соняшники. Ліси всі зелені, а навколо поля дуже багато польових квітів. Дуже ясне небо, без хмарок і з яскравим-яскравим сонцем.

Я б хотіла миру. Я б хотіла, щоб усе повернулося на свої місця, щоб чоловіки, які зараз воюють, повернулися до своїх родин, побачили своїх дітей. І просто миру.

Щоб люди, навіть якщо в них там зараз іде війна, щоб вони не засмучувалися, а були завжди радісними. Так легше перенести війну. Так набагато легше.