Людмила жила в Енергодарі і на власні очі бачила, як все місто виходило і перекривало дорогу три дні, щоб не пустити окупантів. У Людмили була травма ноги, але син був разом з усіма. І довелося відступити перед загрозою застосування зброї. А потім почалася окупація – з мародерством та викраданням людей, розстрілом атомної електростанції.