Біженка з Нової Каховки знайшла в собі сили допомагати всім, хто потрапив у біду через війну
Я до війни працювала викладачем спецдисциплін в Новокаховському ВПУ та займалася волонтерським рухом на місцевому рівні. За новинами не слідкувала, тому війна для мене була неочікуваною. 24 лютого 2022 року я прокинулася від страшних вибухів і дрижання вікон. Нічого не могла зрозуміти, було дуже страшно. З Нової Каховки мене з сином в село вивезла сестра.
Тиждень ми жили в підвалі її будинка та гадали, що все от-от закінчиться. Потім, коли стало зрозуміло, що майбутнє невідомо, я стала займатися волонтерством. Мені так було легше переносити реальність.
Співпрацювала з фондами, з іншими волонтерами: ми допомагали людям продуктовими наборами, ліками, одягом. І так було протягом двох місяців.
Найстрашнішим було спочатку їздити через російські блокпости – там дуже сильно перевіряли та прискіпувалися, змушували з ними співпрацювати. Взагалі тиск був нас нереальним, я боялась за свою безпеку та моїх рідних. Потім почали «забирати» активістів. Мене знайома попередила, що я вже в «чорному» списку.
Тому мені прийшлося виїхати спочатку на підконтрольну територію, потім до Польщі. Це було дуже важко психологічно – починати все з «мінус нуля», втратити все, що маєш, бути самій в чужій країні с 7-річним сином і не мати змогу на когось розраховувати (я розлучена, батько в житті сина не приймає жодної участі).
За час перебування в Польщі я написала грантову заявку, отримала фінансування та разом з Територіальним центром соціального обслуговування Нової Каховки ми змогли надати гуманітарну допомогу майже 1000 сім'ям в 12 населених пунктах. Завдяки підприємцям, які виїхали, надали допомогу новим одягом малозабезпеченим сім'ям з дітками (100 сімей).
Такі речі мені допомагали не здаватися, тому я вирішила повернутися до України. Зараз маю статус ВПО, але вірю, що зможу повернутися і в свою рідну Нову Каховку. Наразі дуже хочу створити молодіжний антикризовий хаб, щоб допомагати людям, які все втратили, адаптуватися на новому місці, перекваліфікуватися та знайти себе в новій реальності.
А запам'яталося мені найбільше за все вечірнє небо, коли ми вирвалися на підконтрольну територію, і наші захисники, які вітали нас та зцілювали наші душі своєю присутністю.