Координальні зміни. Ми виїзжали в нікуди, не знаючи, де жити, на що жити. Діти були дуже налякані. Спочатку ми не могли знайти, де жити, волонтери казали "шукайте самі, усе зайнято", усі шелтери, школи були переповнені. Це були 2 неділі жаху, по різним містам, селам. Коли ми винайшли житло (і це було житло практично без нічого), зрозуміли, що з такими цінами і без речей довго ми не зможемо. Поступово, по різним пунктам ми назбирали посуд, постіль, ковдри хоч які, дітям ліжка. Довго були без холодильника. Було дуже важко, в твоєму місті залишилось все, а в тебе зараз нічого не має, навіть базових речей, посуду, постілі...

Складно те, що не було місць де жити, а за оренду брали дуже високі гроші.

Було дуже важко з продуктами харчування. Через те, що орендавали житло, бо соціального житла не було, не мали змоги купувати необхідні продукти харчування, а також ліки. Допомоги у місті було мало, людей дуже багато.