Тимощук Аліса, учениця Центру дитячої та юнацької творчості №5 Харківської міської ради, гурток «Точка зору»
Вчитель, що надихнув на написання есе - Гапєєв Леонід Володимирович
Моя Україна майбутнього
Зараз в моїй рідній країні йде страшна війна. Вона охопила абсолютно усіх громадян України та більшу частину світу. Кожен має свою власну історію війни, але сенс лише один ― життя вже не буде як раніше. І це саме той час, коли треба писати нову історію України без старих помилок і героїв. Це саме той час, коли треба будувати шляхи у майбутнє, а не повертатися до старого. Це саме той час, коли змінюється хід історії нашої держави.
І ми вистоїмо цей бій за майбутнє. Наразі кожен українець бореться за незалежність тим чи іншим способом. Кожна дія наближає нас до перемоги !
Хтось захищає наші землі у лавах ЗСУ, хтось кожну хвилину рятує життя, хтось збирає гроші на поміч армії. А дехто, попри всі обставини, продовжує наполегливо й самовіддано працювати, аби відбудувати економіку. Деякі наші співвітчизники навіть за кордоном допомагають армії та розповідають іноземцям правду про події на батьківщині. Інші переходять на українську мову під час спілкування, тим самим розвиваючи культуру нашої держави.
І кожен такий внесок є надзвичайно важливим для нашої ПЕРЕМОГИ.
Всі українці вперше зібралися заради спільної мети. Відновити силу духу, як прояв незламності нашої української нації. Показати усьому світу, що українці — це незламний народ. І ця незламність повинна проявлятися у всіх сферах життя. Особисто, як свідома громадянка України, так само беру активну учать у підтримці нашої держави.
Наприклад, разом із батьком збирала гроші на ЗСУ, допомагала волонтерам влаштувати місце для допомоги переселенцям, усією школою ми збирали гроші з благодійних ярмарків.
А нещодавно, саме в рідному місті-герої Харкові, долучилася до участі в міжнародному фестивалі «Щастя у творчості», який відновлює українську культуру для молоді. Адже цьогорічна спеціальна рубрика фестивалю має на меті популяризацію читання як втілення у життя сили духу українських творчих родин.
Наразі дуже важливо не забувати, а головне ― просувати наш вітчизняний, україномовний літературний контент у суспільство, як частину буденного життя. Не треба цього цуратися і ховати. Адже сучасною невід`ємною частиною нашої культури є література.
Багато років наші предки боролися за можливість друкування книг українською мовою. Нам просто не дозволяли відновлювати будь-які прояви нашої спадщини, бо знали, що це призведе до бунтів у серцях українців. Нашу мову забороняли, наш фольклор соромили, а українця в душі кожного з нас просто знищували.
Але, попри це, ми маємо записи української народної творчості, які яскраво ілюструють, що ніякі заборони не зможуть зупинити розвиток нашої культури.
Писемність дуже допомагала нашим пращурам висловити біль утрати близької людини або прославити у строках хоробрість козаків. І навіть зараз, крізь віки, писемність допомагає нам відволіктись від страшних подій сучасності.
Сила слова є знаряддям миру на фоні постійних звуків війни!
Художня література допомагає нам перенестись у дивовижний світ пригод, стати одним із героїв твору і разом з ними змінювати світ. Також читання дуже сильно зближує родину. Наприклад, коли батьки перед сном читають казки своїм дітям, вони разом зі словами передають свою любов і турботу.
Тому дуже важливо читати дітям українське. Саме у нашій літературі просуваються ідеї любові і доброти, які будуть плекати любов до цього світу і рідної батьківщини у серцях дітей.
Попри війну ми, як незламний народ, продовжуємо просувати українське, розвивати нашу культуру і цінувати спадщину. Волонтери у Харківському метро проводили читацькі години, різні фестивалі транслювали ідею читання українською, люди вводили у моду “Патриківський розпис”, все більше почали знімати проєктів про нашу історію.
Тому я чітко можу озвучити власне послання до співвітчизників, які нині залишилися в Україні, або ж розкидані через війну по різних країнах світу: я пишаюся тим, що маю цей незламний дух як козаки, я пишаюся тим, що маю тих пращурів, які змінювали історію і боролися за незалежність моєї держави.
Водночас пишаюся тим, що можу допомагати своїй країні, я пишаюся тим що я українка! І саме в естафеті творчості втілюється у життя наша сила духу і духовна незламність. Тому, на завершення, просто хочу поділитися радістю від моєї творчості у сфері громадянської журналістики.
У спеціальному проекті популяризації читання нещодавно створено цікаві ефіри, і в рідній Холодногірській бібліотеці, і під час уроків-ефірів, що відбулися у форматі читацького прес-клубу.
Чим живе сучасна читаюча молодь, і в мирний час, і в період війни? На це та інші запитання ми знайдемо відповіді. І тоді особисто переконаємося у тому, що наша сила духу та незламність ― в естафеті творчості, і тому ми переможно вистоїмо бій за майбутнє!