Після семи років активних бойових дій мешканцям Дружківки важко позбутися тривожності. Адже війна зовсім поруч, і забути її не вийде.

У нас війна починалася вже з квітня 2014-го. Спочатку вона ще була гібридна, але ми розуміли, що вона призведе до війни реальної. Коли місто було окуповане, вулицями Дружківки роз’їжджали люди зі зброєю, ми чули про існування катівні. Така для нас тут була війна. Потім лінія фронту перемістилася, із міста виїжджали люди. Усі говорили про те, що буде далі, як вижити, як врятувати близьких. Говорили про те, що це просто якийсь сюрреалізм, що не може бути у XXI столітті в нас тут такого. Але, на жаль, так сталося.

Я не хотіла б нічого забути, хотіла б усе знати, спокійно аналізувати, пам’ятати й донести своїм студентам, щоб такого не було більше.

Оскільки в нас не було руйнівних дій, то війна в цьому плані на нас не вплинула. Звісно, вона вплинула на стан людей. Була тривога, розуміння, що поруч гинуть люди. Війна досі триває, вона на довгі роки, конфлікт не згасне сьогодні-завтра, тому тривога залишається.

Це якийсь сюрреалізм, не може бути у XXI столітті такого