Мовсєєва Єва, учениця 10 А класу Харківської гімназії №65, м.Харків

Есе «Один день»

«Я ніколи не приєднаюся до руху  проти війни… покличте мене, коли з'явиться рух за мир», – казала мати Тереза.

Ще будучи дитиною, я неодноразово чула від своїх батьків, дідусів та бабусь розповіді про другу світову війну й своїх пращурів, що брали в ній участь. Я пам'ятаю історії про те, як люди страждали, вмирали та боролися за свої права та рідну Батьківщину. І я ніколи б і не подумала про те, що ці часи можуть повернутися. І ось вже у реальному часі світ знов зустрівся з тими старими спогадами й історіями.

Відверто кажучи, ця війна не торкнулася мене особисто та моєї родини. Але, авжеж, кожна війна – це дійство настільки жахливе та кроваве, що якщо і не фізично, то духовно й психічно торкається кожної людини.

Один жахливий нескінченний день, що безповоротно змінює людські життя. Такий день застав жителів сходу України. За один день ці люди втратили свої рідні домівки. За двадцять чотири години життя цих українців безповоротно змінилися. Вони втратили не тільки своє майно, а й свої життя у мирі та спокої. Цей день поклав початок багатьом смертям і втратам.

Насамперед я хочу сказати, що ніякі цілі не можуть виправдовувати вбивство та війну, яка, на мою думку, є масовим вбивством. Я не розумію тих людей, що ще й знаходять якусь вигоду з цих подій. Війна – це жахлива подія, залишатися байдужим до якої просто неможливо. Кожен мусить розуміти і пам'ятати те, що людство повинне робити усе можливе, щоб ці події не повторювати ніколи, бо війна залишає після себе багато марних жертв та зламаних життів.

І я насправді хочу вірити, що колись прийде мир, справжній непохитний мир й усе людство покине суперечки та війни.

Але, все ж таки, коли ворог прийшов на наші землі, зазіхнув на наші права та нашу волю, тоді він не залишив нам ніякого шансу, крім боронити свою Батьківщину до останнього подиху ціною власних життів.

І нехай я проти війни, все-таки, я вважаю, що відстоювати свою країну, свій народ – це передусім обов'язок кожного громадянина України. Ми готові йти на ці жертви заради власних прав і життів мільйонів наших співвітчизників. Бо ми маємо лише єдину Батьківщину й готові класти свої життя та голови, щоб захистити свої родини: своїх батьків, братів та сестер. Щоб зберегти свою рідну Україну.

Як каже українське народне прислів'я, Батьківщина – мати, вмій за неї постояти. Так і ми, Українці, завжди готові постояти за свою рідну Україну.

Отже, для мене цей день, коли розпочалася нова війна для України, дуже значний. Я запам'ятаю його на все життя. Бо день, коли Україна знов мусила піднятися для захисту власних земель і кордонів, а український народ – стояти за свою державу й власні життя, вартий уваги та поваги. Цей єдиний день викликає в моїй душі та серці таку бурю емоцій: від жаху від війни, до поваги до рідного краю, що забути ці події я вже ніколи не зможу.