Лапшин Олександр, 10 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей № 9 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мельник Ольга Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

І буде мир... І вишні зацвітуть

У рідному моєму краї.

Лелеки добру звістку принесуть:

« Кінець війні, ми ворога здолали!»

І на світанку вмиється Земля

Ранковою холодною росою.

І буде чути пісню солов'я,

А не ревіння літаків над головою...

Олена Горголь-Ігнатьєва

Ось і минає 1000 днів російського вторгнення в Україну, кожен з яких був то жахливим випробуванням з нестерпним болем, то свіжим ковтком надії та кроком на шляху до нашої Перемоги. Коли почалася війна, здавалося, що ти втратив своє звичне життя назавжди та безповоротно. Трагічні новини про поранених та загиблих, зруйновані міста й знищені родини стали частиною повсякденності. Кожен день приносив нові виклики, і мені довелося заново вчитись жити під постійне гудіння сирени та вибухи.

Та найбільший удар для мене прийшов, коли не стало мого тата: у нього раптово зупинилося серце, і я думав, що радість залишилась десь у минулому, разом з тими моментами, коли батько був поруч.

Я думав, що щастя відійшло разом з ним, залишивши лише пустоту й тугу. Проте з часом стало очевидним: радість може повернутися, навіть якщо не така, як раніше. Здатність радіти простим речам стала ключем до знов знайденого щастя. Здорові мама, бабуся й дідусь, забитий гол на хокейному турнірі, сонячна погода за вікном — все це радує мене. Іноді щастя приходить у вигляді спогадів про батька, коли ми разом проводили час на природі, рибалили чи просто розмовляли.

У ті моменти в мене знову зʼявляється таке саме тепле відчуття спокою, яке завжди приходило, коли тато був поруч.

Ця війна позбавила мене батька, але не здатності відчувати й ділитися теплом та любов'ю. Втрата навчила мене жити у новій реальності, де кожен день може бути останнім. Тому навіть у найтемніші часи треба шукати світло, дивлячись у правильному напрямку. Тисяча днів війни особисто для мене — це тисяча днів боротьби не тільки із зовнішнім ворогом, але й із самим собою та власним сприйняттям світу й життя. Війна не припиниться завтра, але я знаю, що навіть у найважчі часи бувають моменти радості та підтримки.

Мій тато казав: «Щастя полягає не тільки в тому, що ми маємо, а й у тому, як ми бачимо та сприймаємо світ».

Тож я обираю радість, віру у світло та в життя навіть у найпохмуріші дні, тому що це — єдиний спосіб не здатися та перемогти не тільки на фронті, але й у наших серцях і думках. А перемога, безсумнівно, буде за нами!