Мені 75 років, живу сама. Син на війні. 

Пам’ятаю, це було у четвер. Вночі ми прокинулися від вибухів. Я думала, що це сусіди за дверима, коли вийшла й побачила зарево червоне. І гул сильний.

Шокувало, як орки ходили по хатах: в комоди заглядали, де нижня білизна. То зброю шукали, то Бандеру шукали. 

І потім, коли нас звільнили, то тут неможна було жити - обстрілювали село, то я виїхала під Харків до дочки. Мого зятя сестра мене приїхала забрала. Я в чому була, так і поїхала. І все кинула. І курей, і все - і поїхала.

Зараз у нас немає світла, тому що орки з тієї сторони Дніпра б’ють. Світла немає вже більше року, а вода є. Хлопці гарно працюють: поставили генератор, ми збираємо гроші на дизель, і вода у нас є. Гуманітарну допомогу привозять, і сьогодні ми отримали.