Я працювала медсестрою, чоловік - у комунальній службі. Ми не змогли одразу виїхати, бо мали забезпечити життєдіяльність міста. Дітей відвезли до свекрухи. Коли над нами почали літати ракети, ми всі жили у свекрухи. Тиждень ховалися в бомбосховищі, а потім у місто зайшли росіяни.

Я не розуміла, що відбувається. Окупація для мене була шоком. Їжі та ліків моїй родині не вистачало. Хліб ділили по шматочках. 

Мене шокувала жорстокість росіян. Я не розумію, як можна вбивати людей. 

Виїхати мені було складно. Росіяни нікого не випускали. Довелося їхати полями. Коли в Оріхові я побачила український прапор, заплакала. 

Зараз я живу в Запоріжжі. Мої діти проходять психологічну реабілітацію. Усі чекаємо на повернення додому.