З Харкова я виїхала двадцять п’ятого лютого. Я боялась за своїх дітей. Обстріли в місті почалися у день вторгнення, залишатись вдома було дуже небезпечно. Черга з машин на трасі була великою, тож евакуювались ми довго. Із собою я взяла тільки дітей, тварин і документи. Зупинились у Світловодську. Нестача всього продовольчого була дуже гострою. Ковдри, подушки, одяг – всім цим нам допомагали люди. 

Спочатку моя старша дитина постійно плакала. Я намагалась її заспокоїти. Із часом вона стала спокійнішою.

Про майбутнє я не думаю, живу одним днем.