Христюк Інна, вчитель Ліцею №3 Калинівської міської ради Вінницької області

Війна. Моя історія

В страшній війні наша країна

Виборює свободу і життя…

Та ми не станем на коліна –

Хоч боротьба ця нелегка.

Навчаю діток берегти і цінувати

Усе, що подароване для нас.

Я вчу любити й поважати,

Усіх, хто береже від лиха нас.

Я вірю, Перемога зовсім близько!

Я знаю – Україна розцвіте!

А поки, наближаєм Перемогу,

І бережемо рідне і святе.

Я дякую і ЗСУ, і Богу,

Для мене Україна – над усе!

Саме такими рядками свого авторського вірша хочеться розпочати есе.

На долю України випало важке випробування, жаль, що таку велику ціну ми платимо за щасливе, мирне та світле майбутнє нашої країни і наших дітей.

Враховуючи сучасну суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі, зміцнення країни, активної громадянської позиції. 

Сьогодні заклади освіти мають стати для кожної дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Сучасна українська школа – це простір, у якому формується особистість громадянина-патріота. Саме таким є наш Калинівський ліцей №3. А виховати патріота може тільки справжній патріот. І вчителі це доводять своєю підтримкою і допомогою державі та українцям, ставши волонтерами у важкий для України час.

Кожного дня ми всі йдемо вперед і продовжуємо боротьбу заради Перемоги. Не тільки на передовій, але й в усіх сферах нашого життя. У кожного із нас свій фронт, завдяки якому тримається країна, і у нас, вчителів, він особливий.

Адже просто зараз ми знаходимося поруч із дітьми, не тільки навчаємо, а й вчимо бути сильними та відповідальними, надихаємо, допомагаємо, підтримуємо, втішаємо, ведемо за собою. Маємо силу розбудовувати освіту та змінювати її на краще. Маємо силу наближати Перемогу.

Ми знаходимо у собі сили не тільки проводити цікаві уроки, екскурсії, конкурси, а й навчаємо дітей головного – бути щирими, допомагати, цінувати, бути вдячними та не стояти осторонь.

І так хочеться йти до школи і не думати, що знову тривоги, що знову небезпека. Так хочеться миру і Перемоги. Здається, я знаю, якою буде наша Перемога.  А вона точно буде. Питання лише часу і ціни. На жаль, уже дуже страшної ціни.

Я не знаю, скільки і що нас чекає попереду. Я не знаю, які жахіття нам ще відкриються з кожним звільненим містом і селом. Я не знаю, скільки найкращих людей ще мають загинути, допоки згине ворог.

Але я точно знаю, що в день, коли наша Перемога таки прийде, ми всі будемо плакати і мовчати, і обіймати найрідніших. Мовчати і плакати… І дякувати, дякувати, дякувати. Тим, хто повернеться. І тим, хто навіки янгол. А поки стоїмо, навчаємо, сіємо добре, вічне і святе у маленькі дитячі душі…стоїмо що є сил….Попереду зима. Але я вірю, що наша весна прийде. І вона буде синьо-жовта. Слава Україні! ГЕРОЯМ СЛАВА!