Все життя я прожила в Красногорівці. Маю родину. Перший день війни для мене був жахливим. По місту почала бити російська авіація. Не стало води та світла. Ми з родиною виживали, як могли. Все, що відновили у місті після бойових дій 2014 року, розбомбили.

Школи, лікарні, дитячі садки – все зруйноване. Мені доводилось сидіти в підвалі. 

Я виїжджала з міста з волонтерами. Донька залишила котика у місті. У мене не було домашніх тварин. Зараз я живу в Павлограді. Сюди мене привезли волонтери. Я намагаюсь триматись, буває, що стає дуже сумно. Рідний будинок нічого не замінить. Я не знаю, яким буде моє майбутнє. Сподіваюсь, що все буде добре.