До повномасштабного вторгнення життя в Лисичанську було добрим. В перший день війни я прокинулась від вибуху, подивилась у вікно і побачила, як люди у паніці кудись біжать.

Місяць з родиною я прожила під обстрілами. За продуктами та ліками були великі черги. Води, світла та газу не було, воду я набирала у криниці.

Виїхати з родиною вирішила, коли росіяни були поблизу міста. До Бахмута була тяжка дорога, а звідти я з дітьми поїхала далі. Я вдячна всім людям, які плакали разом зі мною від розумінні тяжкого стану. Це дуже допомагало триматись. Я вірю в нашу перемогу. Мені є заради кого жити,  тому чекаю миру кожного дня.