Мені 69 років. Я жила в селі Любимівка Запорізької області з донькою, зятем і внучкою. Про початок війни дізналася з телебачення. Четвертого березня в наше село ввійшли російські військові. Наступного дня багатьох із них вбили, знищили їхню техніку.

Другого березня зникло світло. У магазинах нічого не було, бо окупанти пограбували їх першого ж дня. Ми майже місяць жили під обстрілами. Усе здригалося. Коли не встигали добігти до погреба, то лежали на підлозі у будинку. 

Не можу дивитися новини без сліз. Так багато зруйнованих міст. Стільки людей загинуло.

Ми виїхали тридцятого березня на автомобілі зятя. Взяли людей з нашої вулиці. Нас було шестеро в одній автівці. Зібралися за дві години. Майже нічого не взяли з собою. Думали, що через тиждень повернемося. Перетнули близько тридцяти блокпостів.

Ми залишилися без роботи. Переживаємо за будинок. Не знаємо, чи буде куди повертатися. Надіємося, що війна скоро закінчиться.