Напередодні я не спала майже до ранку. Як і кожен другий в нашій країні, мала дуже погані передчуття. Прокинулась о 6 ранку і, як вже декілька днів поспіль, відразу почала читати новини в телеграмі. Коли побачила заголовки, а на очі потрапило звернення президента, мої очі стали мокрими, тіло м'яким, я ніби не могла його контролювати. Потім подивилась на свою доньку і розуміла, що вона ще дуже міцно спить і навіть не знає, про що дізнається через декілька годин. З найперших днів ми почали облаштовувати підвал, бо дуже було страшно, бо до лінії фронту від нашого міста всього близько 35 км. Було дуже лячно взагалі виходити на вулицю. Долаючи свій страх, виходила вигулювати свого собаку.

Потім через 2 місяці після початку війни у місті почали закриватись магазини, всі були дуже в стресі і тому довелось виїхати в сусідню область. Але змогла витримати лише місяць и повернулась додому.

У вересні я вирішила піти з роботи, бо я інвалід і стало дуже важко. Прийшла на останню робочу зміну і о 23:55 сталося Найстрашніше - моє місце роботи обстріляли, я потрапила в епіцентр вибуху касетних снарядів. Потім лікарня, осколкові, контузія....

Так, у квітні 2022 року різко почали закриватись магазини, пропало багато продуктів з поличок. Спочатку я виїхала у Дніпропетровську область, але через місяць я повернулась. Було важко, а місті залишилось дуже мало людей, ми створили телеграм-канал, де змогли ділитись інформацією стосовно продуктів, води.

Є робота, та сама, яка була до війни. Живу скоріше на пенсію з інвалідністю. У мене досі лежить куртка, яка зупинила найстрашніший осколок під час обстрілу. Вона мені нагадує про те, що ми сильні, нас захищають вищі сили і ми обов'язково переможемо!