З самого ранку 24 лютого року зібралась на роботу. Чутно було, наче щось гупає. Про себе ще й подумала, що це таке може бути, та вирішила, що це щось у сусідів мабуть. Добираючись до роботи, нічого не підозрювала... Нам повідомили на роботі, що почалась війна і всіх хутко відпустили по домівках.

Мене переповнював великий страх, жах… Втратила роботи – єдине, що годувало мою родину: маму-пенсіонерку та неповнолітню донечку. Ми всі опинилися в окупації: без їжі, з сильним страхом… Бралась за саму чорну працю, щоб прогодувати родину.

Ми живемо всі разом зараз. Пережили вже дуже багато негараздів. Але розлучатись ніколи і думки не було.

Був момент нашого визволення з окупації ворогів, коли наші хлопці ЗСУ прийшли нарешті до нашого міста 11 листопада.

У мене є прапорець нашої країни, який я берегла всю окупацію з надією на визволення та нашу перемогу.