Мені вже 83 роки. Живу одна, страждаю болячками: три інфаркти перенесла, осліпла, одним оком ледь бачу. Нікуди не ходжу, тільки в магазин за хлібом. 

Я ще в 1941 році пам’ятаю солдатів, як стріляли, але ніколи нас, маленьких, не ображали. Я дитина війни, а зараз нас добивають до ручки. У мене ліки дуже швидко уходять, а вони дорогі. Пенсії не вистачає: через два тижні я вже без грошей.

Колись жили, раділи, а тепер боїмося на вулицю вийти, щоб не бухнув снаряд по голові. Шокує ця війна жахлива, хоч я своє вже і віджила.